Привид адверторіалз

Привид адверторіалз Чого бояться піарники?

Так-так, шановні, мова знову “про це”. Хоча, начебто вже й наговорилися. Про феномен “платного піару”, який нібито відсутній за кордоном і процвітає в Україні. І неправильно це, і неетично, і, на думку багатьох світлих умів, абсолютно неефективно. Тоді чому ж “платний піар” такий живучий? Невже справа тільки у “відсутності розуміння”, “корупції в ЗМІ” та “непрофесійності PR-менеджерів”? Здається, питання глибше.

Дискусії навколо розміщення піар – матеріалів за гроші зазвичай зводяться до вічного питання “платити чи не платити” ЗМІ. До питання навіть не риторичного. Але, мабуть, дуже зручному для всіх трьох сторін – компаній, PR-агенцій та ЗМІ. Тому що обговорювати його можна вічно. Тим більше, що у журналістів є залізний аргумент – не можете створити сильних інформаційних приводів – платіть і не морочте голову. От якщо б релізи були написані цікаво, а піарники поширювали їх правильно, а компанії розуміли специфіку кожного ЗМІ … і так далі, то обсяги “безкоштовного піару” росли б як на дріжджах. Таке “світле майбутнє” і до цих пір хвилює серця двох інших учасників цього процесу. Наївні. Це нагадує гру, коли один загадав число, а інший його відгадує – по ходу справи спритний гравець може кілька разів “передумати”. Адже чіткого визначення, який саме інформаційний привід є сильним, і який реліз є “правильним” – не існує.

Критерії відбору інформації до друку – як знамените дишло, яке обертається на всі 360 градусів. По-перше, залежно від джерела – політики, великі і малі олігархи мають тут безлімітний карт-бланш і користуються ним на повну.
По-друге – в залежності від масштабу – велика компанія (концерн, корпорація, холдинг) має багато переваг в очах ЗМІ, тому що вона велика (їй пробачать неоперативність, закритість, зарозумілість та релізи, які часто скидаються на рекламний текст). А середньому і малому бізнесу, наприклад, в ділових виданнях і тим більше на ТБ – місця практично немає.
По-третє, в залежності від того зарубіжна структура чи вітчизняна (“наших” чомусь не так сильно люблять ЗМІ, мовляв що розумного і нового вони можуть сказати). Список можна продовжити. А іноді все критерії взагалі ні до чого, тому що шановний працівник пера з ранку не в дусі.

Але питання навіть не в цьому. Дискусії ведуться як ніби в темряві, і переважно на емоційному рівні. Спробуємо прорватися через цю завісу, тому що на відміну від Клаузевіца з його “туманом війни”, я не вважаю такий стан нормальним. Навпаки, чим більш прозорі і зрозумілі для всіх сторін правила, тим більше буде користі і менше розмов. І тут ми стикаємося з небажанням освітлення реальних фактів та позицій – починається справжній венеціанський карнавал з яскравими масками (дехто надягає їх відразу декілька).

  1. Методи впливу на суспільну свідомість частина 2
  2. Функціональні особливості піар у шоу-бізнесі
  3. PRаво на PRавільний PR
  4. Методи впливу на суспільну свідомість частина 1
  5. PR-ринок в 2009 році оптимістичний песимізм
-->




-->